Починаючи проєкт опису, аналізу діяльності та ідеології українських ультраправих груп неможливо уникнути обговорення питання, кого ми вважаємо правими радикалами та чому.
Зрозуміло, немає однозначної об’єктивної загальноприйнятої відповіді на питання, які політичні групи в сучасній Україні можна називати праворадикальними.
Втім, це особливість не лише ситуації в Україні. В силу динамічності та гнучкості цієї частини політичного спектра в європейських країнах також важко визначити правий радикалізм. Найчастіше його визначають за декількома ознаками – від крайнього націоналізму до антикомунізму та від колективізму до антиамериканізму. Один із дослідників нарахував щонайменше 58 критеріїв, які визначають правий радикалізм, згідно з 26-ма різними сучасними дефініціями.M. Minkenberg, Die neue Radikale Rechte im Vergleich: USA, Frankreich, Deutschland (Opalene: Westdoischer Verlag, 1998).
Одне з найбільш поширених визначень сучасного правого радикалізму, що ґрунтується на переліку ознак, належить нідерландському вченому Касу Мудде. Згідно з його версією, п’ять найважливіших критеріїв правого радикалізму – це націоналізм, расизм, ксенофобія, антидемократизм та ідея сильної держави.Cas Mudde, “Right extremism analyzed. Comparative Analysis of Ideology of three alleged right-wing extremist parties (NPD, NPD, CP ' 86)” European Journal of Political Studies 27:2 (February 1995): 203-224.
Ультранаціоналістичні ідеї проти ліберальної демократії західного зразка
У нашому розумінні, правий радикалізм – це політична ідеологія, яка базується на ультранаціоналістичних уявленнях та спрямована, передусім, проти ліберальної демократії західного типу та її цінностей – інклюзивності, толерантності, свободи, рівності, індивідуалізму та універсалізму. Під ультранаціоналістичними уявленнями мається на увазі загострена увага щодо критеріїв національної приналежності (етнічних, культурних, мовних, релігійних). Етнонаціоналістичні чи інші ексклюзивістські моделі ведуть до заперечення концепту громадянської нації. Есенціальною суттю правого радикалізму є поєднання ксенофобних ультранаціоналістичних установок з авторитарними політичними моделями.
Теоретично, можливі також моделі, в яких підвалини ідеології створює не націоналізм чи расизм, а релігія. Однак, в сучасному політичному контексті в Європі майже немає помітних радикальних рухів християнсько-фундаменталістського спрямування. Націоналісти використовують релігійну риторику, але релігійний чинник виступає для них скоріш як маркер належності до національної культури та етнічної спільноти, чи просто як додатковий популістський аргумент проти цінностей ліберальної демократії. Релігійність як справжнє джерело радикальних політичних ідеологій меншою мірою притаманна модернізованим суспільствам. В європейському контексті, і в українському зокрема, релігійність як важлива частина мотивації політичної поведінки притаманна скоріш помірковано-консервативним колам.
Системний аналіз ідеологічних матеріалів організацій є необхідним для адекватної класифікації, але ще важливіше, на наш погляд, звертати увагу на практичну діяльність. Українські ультраправі вдаються до широкого спектра насильницьких практик – від фізичних нападів до перешкоджання мирним зібранням, а також легітимації та глорифікації насильства в риториці та публічних закликів до насильства.
Ставлення до політичного насильства в дослідницькій літературі, як правило, трактується як визначальний критерій належності до екстремізму.Delphine Michel and Camille Schyns, “EIP Explainer: Understanding radicalisation,” European Institute of Peace, accessed June 30, 2020, http://www.eip.org/en/news-events/eip-explainer-understanding-radicalisation.
Самі по собі радикальні погляди на перебудову суспільства цілком можуть мати мирний характер і виражатися в законослухняній участі в демократичному політичному процесі. Екстремізм же передбачає невизнання демократичних правил гри та прагнення до використання силових методів для здійснення впливу на суспільство та політичні процеси. На наш погляд, екстремізм відрізняється від радикалізму не так метою, як засобами. Ми усвідомлюємо, що в політологічній літературі і політичних документах часто виділяється окремо «насильницький екстремізм», відмінний від ненасильницького. Однак нам такий поділ видається непродуктивним.
Ми називаємо правоекстремістськими групи, які у своїй пропаганді легітимізують насильство як засіб політичної боротьби, оспівують (або як мінімум виправдовують) історичні випадки політичного насильства, закликають до насильства, і/або самі практикують насильство щодо ідеологічних супротивників або меншин, або ж у боротьбі за владу.
Звичайно, контекст Майдану 2013 – 2014 рр. і подальшої протидії російській агресії змінив уявлення про роль насильства в суспільно-політичному житті країни. У найбільш драматичні моменти протистояння з правоохоронними органами в січні – лютому 2014 року або у вуличних боях з проросійськими іредентистськими групами за пляшки з «коктейлем Молотова» бралися багато людей, які були дуже далекі від екстремістських політичних поглядів. Тому для адекватної кваліфікації групи як «екстремістської» вкрай важлива контекстуалізація, що включає системний аналіз її ідеології та діяльності, а також враховує форми активності, що були властиві групі до Революції гідності та російсько-української війни (в тих випадках, якщо організація не переглядала офіційно свою ідеологію і форми діяльності).
Політичний контекст в Україні
Особливості українського політичного контексту накладають свою специфіку на аналітичні спроби якомога чіткіше визначити коло організацій, які можна назвати праворадикальними.
По-перше, в українській політиці ніколи не існувало очевидного кордону між поміркованим націонал-демократичним табором і радикальними партіями та рухами. По-друге, аналіз ускладнюється тим, що в українській політичній традиції офіційні програми часто носять суто формальний характер, або настільки малозмістовні, що не дають жодної можливості провести чітку класифікацію на підставі їх аналізу.
Одна із загальноприйнятих ознак правого радикалізму – ксенофобія. Вона логічно випливає з базових «ексклюзивістських» уявленнях про націю.Elisabeth Carter, “Right-wing extremism/radicalism: reconstructing the concept,” Journal of Political Ideologies, 23:2, (2018): 164.
У більшості українських правих радикалів фіксується риторика, спрямована проти тих чи інших етнічних або релігійних груп, представників та представниць ЛГБТ+ спільноти та інших. Водночас класифікація ускладнюється тим, що на пострадянському просторі в силу низької політичної культури представники та представниці цілком поміркованих політичних сил, або навіть лівих за ідеологією партій, дозволяють собі (як правило, без жодних дисциплінарних наслідків з боку партійного керівництва) ксенофобські висловлювання. Більш того, гнучкість чи невизначеність ідеологічних засад багатьох українських партій дозволили радикальним ідеям проникнути до більш поміркованих політичних сил.
Наприклад, Левко Лук'яненко, колишній дисидент і автор «Акту проголошення незалежності України», прийнятого Верховною Радою 24 серпня 1991 р., неодноразово допускав антисемітські та расистські пасажі,Див., напр.: Staff Plus 24, 276 (June 2008): 24-30. що не заважало йому два скликання поспіль бути народним депутатом від поміркованого Блоку Юлії Тимошенко. Олег Тягнибок був обраний у 2002 р. до Верховної Ради за підтримки блоку Віктора Ющенка «Наша Україна» і увійшов до складу парламентської фракції цього об'єднання, ще бувши представником Соціал-національної партії України. Щоправда, коли Тягнибок допустив у своєму відомому виступі різкі антисемітські висловлювання,Daynarecords, "Тягныбок (фашисты бандеровцы). Украина 2004" [Tiahnybok (fascist Bandera). Ukraine 2004], Youtube video, 0:39, May 24, 2008, https://www.youtube.com/watch?v=-i4gvF15BRI. з фракції його виключили (що стало унікальним випадком в українській політичній практиці), але, схоже, тільки через значний суспільний резонанс у контексті виборчої кампанії 2004 р. Факт виключення з фракції не завадив йому грати важливу роль в логістиці протестів Помаранчевої революції.
У будь-якому разі, висловлювання Левка Лук'яненка та Олега Тягнибока не робили Блок Юлії Тимошенко та «Нашу Україну» ультраправими політичними силами. І якщо антисемітизм в українській політичній риториці є маргінальним та зустрічається рідко, то більш розповсюджені форми ксенофобії ще меншою мірою можуть бути чіткими маркерами правого радикалізму. Наприклад, гомофобією заражені політичні лідери і партії, позиція яких у цілому жодним чином не може бути названа ультраправою – від Віктора Медведчука до Олександра Турчинова. Проте наявність таких переконань серед представників і прихильників партії не означає, що вся ця політична сила має вважатися праворадикальною.
Аналіз контексту, ступінь системності ксенофобної риторики в пропаганді та її вкоріненість в структуру ідеології політичної організації допомагають краще оцінити ступінь її важливості як одного з визначальних маркерів для класифікації.
Антисемітизм та ксенофобія як визначальні характеристики
У деяких випадках антисемітизм і ксенофобія є не просто частиною риторики членів партії, але і центральною складовою її ідеології та пропаганди. На основі цього такі партії, як «Свобода», можна спокійно відносити до праворадикальних, на думку експерта з радикальних і екстремістських групV. Likhachev, “A Place of Anti-Semitism in Ideology and Propaganda ‘Freedom’,” Forum for New History and Culture of East-Revensky, No. 1 (2013): 111-134, https://www1.ku.de/ZIMOS/forum/docs/forumruss19/05Likhachev.pdf.. Антисемітизм є логічною складовою ідеології «Свободи»"A Place of Anti-Semitism in Ideology and Propaganda 'Freedom'," 2013., виходячи з її програмного розуміння нації як «кровно-духовної спільноти»."Історія ВО 'Свобода'" [The history of the political party ‘Svoboda’], “Svoboda” Official website, September 23, 2011, https://svoboda.org.ua/news/articles/istoriya-vo-svoboda/89749. «В поняття нації треба вкладати етнічний зміст: нація – це кровна спільнота», стверджує лідер партії Олег Тягнибок.Roman Skrypin, "«Я люблю українців. Я – український націоналіст»" ["I love Ukrainians. I am a Ukrainian Nationalist”], Radio Svoboda, April 26, 2009, https://www.radiosvoboda.org/a/1616359.html. «Нація – це кровно-родова та духовна спільнота», вторить програмі «Свободи» «Короткий ідеологічно-виховний курс для активістів і бійців «Правого сектору».“Короткий ідеологічно-виховний курс для активістів і бійців ‘Правого сектора’” [A short ideological training course for Right Sector activists and fighters]. National Revolutionary Right Sector Movement. Official website, June 8, 2018, https://pravyysektor.info/oriyentyry-oficiyno/korotkyy-ideologichno-vyhovnyy-kurs-dlya-aktyvistiv-i-biyciv-pravogo-sektora. Організація офіційно вважає, що в Україні (точніше, в «наявному сьогодні на частині українських етнічних земель державному утворенні, що носить назву Україна», яке «не є українським»)According to “A short ideological training course for Right Sector activists and fighters.” ” Also noted in "РЕЖИМ ВНУТРІШНЬОЇ ОКУПАЦІЇ або кланово-олігархічна система держави Україна" [Internal occupation or clan-oligarch system of the Ukrainian State], The National Right Sector Revolutionary Movement. Official Site, May 25, 2017, https://pravyysektor.info/oriyentyry/rezhym-vnutrishnoyi-okupaciyi-abo-klanovo-oligarhichna-systema-derzhavy-ukrayina. Also noted in Ukrainian News, "Правый сектор пообещал, что Украина будет принадлежать украинцам, а не 'жидам'" [Right Sector promised that Ukraine will belong to Ukrainians, not yids], Youtube video, May 3, 2018, https://www.youtube.com/watch?v=7jcVdMqWAYU. влада захоплена режимом внутрішній окупації. У цьому контексті на мітингу «Правого сектора» у виступі лідерки його одеської організації заклики до того, що влада в Україні належатиме українцям, а не «жидам»,“Right Sector promised that Ukraine will belong to Ukrainians, not yids,” 2018. звучать логічно, як і солідаризація керівництва руху з її заявами."Відповідь 'Правого сектору' скептикам та фантазерам" [Right Sector reaction to skeptics and fans], National Revolutionary Right Sector Movement. Official website, May 3, 2018, https://pravyysektor.info/novyny-poglyad/vidpovid-pravogo-sektoru-skeptykam-ta-fantazeram. Лідер партії «Національний корпус» Андрій Білецький називав «расовість» «основоположним принципом», який чітко вирізняє «соціал-націоналізм» (ідеологію, з якою сам Білецький асоціює себе та свої політичні проєкти) серед інших правих рухів.Andrii Biletskyi, “Ukrainian racial social nationalism/Ukrainian social nationalism. – Kharkiv,” Patriots of Ukraine, (2007): 3-5. (In the web archive of the official website of the SBR "Patriot of Ukraine": https://web.archive.org/web/20080409023834/http://www.patriotukr.org.ua/index.php?rub=stat&id=267). Прикладів є чимало. Для нас досить констатувати, що у риториці таких партій, як «Свобода», «Правий сектор» і політичних проєктів Андрія Білецького не просто фіксуються окремі ксенофобні висловлювання. Вони логічно випливають з етноцентристських і ультранаціоналістичних засад ідеології, і є невід'ємною частиною їхньої пропаганди.
Всеукраїнське об'єднання «Свобода», партія «Національний корпус» і Національно-революційний рух «Правий сектор» є найбільш помітними на сьогодні політичними силами праворадикального спрямування в Україні.
Висновки
Спираючись на ці критерії та аналіз, ми вважаємо, що помітні праворадикальні українські політичні організації, включаючи «Свободу», «Правий сектор» і «Національний корпус», можна також відносити і до екстремістських.Analysis of the activities of these organizations and groups, before the revolution. To draw such a conclusion, see: V. Likhachev against the Right Sector and others, and A. Verkhovsky (ed.) The Russian Federation is not Ukraine: Contemporary emphasis of Nationalism (Center Sova, 2014): 230-275. See also “«Правый сектор» и другие: национал-радикалы и украинский политический кризис конца 2013 – начала 2014 года" ["Right Sector” and others: radical nationalists and the Ukrainian political crisis at the end of 2013 – beginning of 2014], Polit.ru, September 6, 2014, https://polit.ru/article/2014/09/06/radical_nationalism. Іншими словами, в сучасному українському контексті терміни праворадикальний, правоекстремістський та ультранаціоналістичний можуть вживати як синоніми, чи, принаймні, взаємозамінні терміни. Самі вони, звісно, можуть заперечувати власну належність до «радикалів», або «екстремістів». Але об’єктивний аналіз ідеології та діяльності згідно з критеріями, які застосовують європейські дослідники, яскраво свідчать про необґрунтованість цих заперечень.
Існує також значна кількість правоекстремістських рухів і угруповань, які налічують від декількох десятків до декількох сотень учасників, або ж взагалі являють собою швидше субкультурну середу без чітко артикульованого персонального членства, не претендують на участь в електоральному процесі, але є помітними через свою агресивну пропаганду або протиправні дії. До них належать: Братство; Добровольчий рух ОУН, Січ / С14, Карпатська Січ, Соціально-національна асамблея, партія УНА-УНСО, Традиція і порядок, Немезіда, Орден, та інші.It is worth remembering that during the Maidan Revolution (2014) and at the beginning of the war there were notable pro-Russian radical groups, an ideology based on Russian imperial nationalism, or pan-Slavism. There were also branches of Russian organizations in Ukraine. Since the beginning of the war, they either folded or moved into the occupied territories. Today, the pro-Russian far-right is not a prominent political force in Ukraine.
Цей проєкт присвячений опису ідеології та діяльності цих груп.